Запах рому, прянощів і свіжоперегнаного спирту розносився Жовківською дорогою задовго до того, як тут з’явилася «Фабрика повидла». Звідси пляшки вирушали до ресторанів, шинків і святкових столів Львова та інших міст.
Фабрика повидла. Так цей комплекс на Підзамчі називає більшість львів’ян. Але повидло тут варили лише в радянські часи. А до того, майже 100 років, тут робили ром, лікери і солодкий росоліс. І робили це кілька поколінь однієї єврейської родини — Кроніків.
Корчма, гуральня, фабрика
Ми стоїмо на вулиці Богдана Хмельницького, 124. Колись тут пролягала дорога зі Львова до Жовкви, а довкола було передмістя Знесіння. І в цьому місці, як у розрізі, видно, як корчма XIX століття перетворюється на велике промислове підприємство.
Почалося все з Мозеса Кроніка. 1826 року корчмар Мозес, якому тоді було близько 26 років, купив ділянку при дорозі на Жовкву. А 1850 року звернувся до власниці села Знесіння, Францішки Ляшковської, з проханням дозволити йому відкрити гуральню. Дозвіл він отримав. Виробляти й продавати будь-який алкоголь, крім пива та араку. Право на виробництво могли успадкувати його нащадки. А платити за нього належало 150 флоринів на рік.
Кроніки були помітною частиною єврейської громади Знесіння. Сам Мозес жертвував на єврейський шпиталь. А його син, Лейб Кронік, разом з іншими підприємцями купував ділянку під синагогу для громади, що швидко зростала. Лейба навіть обрали присяжним Крайового кримінального суду у Львові.
Ром і росоліс
1872 року онук Мозеса, Йозеф Кронік, заснував фірму під власним іменем. Ця дата стояла на етикетках його продукції. Зокрема — на етикетці кошерного лікеру «Шабасова». А 1877 року Лейб заснував ще одне підприємство — пізніше воно називалося «Кронік і Малер». Якийсь час обидві фірми працювали на одній території.
Найбільше славилися ром і росоліс. Росоліс — це солодкий ароматний трунок. Його готували, зокрема, на пелюстках троянд, а в Галичині додавали ще трави й фрукти. Це вже не була горілка з корчми. Це був товар із власною назвою, етикеткою і репутацією. 1900 року рекламу фабрики надрукував один із великих львівських часописів.
Замок на Підзамчі
А потім сталася подія, яка змінила вигляд фабрики. 1908 року тут спалахнула пожежа. Комплекс відбудували — і, найімовірніше, саме тоді він отримав неоготичні риси. Будівля з вежею, більше схожа на романтичний замок, ніж на цех. Вигляд фабрики теж ставав частиною її репутації.
Наступного року Йозеф Кронік отримав почесне звання цісарсько-королівського придворного постачальника. Для підприємця з передмістя — визнання від самого імператорського двору у Відні.
1912 року фірма стала називатися «Йозеф Кронік і син». Син — Моріц Кронік, уже четверте покоління родини в цій справі. І підприємець зовсім нового типу. 1909 року він захистив у Львівському університеті докторську дисертацію з хімії — про синтез оцту. А наприкінці Першої світової заснував у Відні разом з львівським аптекарем Саломоном Едельсом косметично-фармацевтичну фірму.
Війна і повернення
Війна ж розкидала родину. 1914 року, коли Галичину окупувала російська армія, Кроніки виїхали до Відня. А 1915, відступаючи зі Львова, російські війська підпалили фабрику. Навіть у Відні Йозеф Кронік не забував про своїх. Він жертвував на товариство, яке рятувало єврейських дітей із Галичини та Буковини.
1921 року фірма відновила роботу вже в Польській Республіці. А 1926, після смерті батька, до Львова повернувся Моріц. Керувати підприємством він став разом із партнером — Шулімом Валлахом, членом ради Єврейської релігійної громади Львова.
Кошерні напої
І тут для нашого маршруту — найцікавіше. Фірма торгувала винами — спершу угорськими, згодом палестинськими. А в тридцятих роках спеціалізувалася на кошерних алкогольних напоях. Наприклад, на сливовиці на Песах.
Пам’ятаєте, ми говорили про кашрут біля Золотої Рози? Тут він постає вже не як релігійне правило в теорії, а як економіка. Є правила харчування — є попит. Є попит — є виробництво й торгівля. А якщо громада велика, такий ринок цілком прибутковий. Єврейська гастрономічна культура Львова — це не лише домашня кухня чи ресторани. Це ціла мережа: від виробника до крамниці і святкового столу.
Голокост
А потім ця історія обривається. 1939 року Львів зайняли радянські війська, і фабрику націоналізували. 1941 вона значилася вже як Львівський спиртовий завод номер п’ять. Того ж року місто захопили нацисти. Наприкінці 1941 року євреїв Львова зігнали в гето. Більшість членів родини Кроніків загинула в Голокості. Їхні сліди обриваються у Варшаві, у Терезієнштадті, в Аушвіці. У 1942–1944 роках нацисти знищили синагогу Знесіння і єврейське кладовище. Ту саму синагогу, ділянку для якої колись купував Лейб Кронік.
Тож дивлячись на цю будівлю, варто пам’ятати: за нею стоїть конкретна родина. Кілька поколінь, які будували справу і жили життям свого міста.
Від вина до повидла
Будівля вціліла. Після війни тут розливали вино, яке привозили з Молдови та Алжиру. У сімдесятих фабрика стала цехом з переробки овочів і фруктів. Тут працювало близько 25 людей. Робили консерви, джеми, мед, гриби і повидло. Звідси й назва — Фабрика повидла. Хоча повидло — лише один із пізніх розділів цієї історії.
1990 року будівлю внесли до списку пам’яток місцевого значення. Після приватизації тут ще робили варення й консерви. А 2008 року виробництво зупинилося назавжди. Будівлю купив львівський підприємець, але його комерційні плани зупинила фінансова криза.
Нове життя
Здавалося б, на цьому все. Але 2009 року тут відбувся «Тиждень сучасного мистецтва». А 2015 комплекс придбав віденський історик Гаральд Біндер. Міжнародний архітектурний конкурс виграло віденське бюро Штефана Ріндлера. Почалися дослідження, реставрація і пристосування фабричних будівель до нового життя. Після початку повномасштабного вторгнення тут був склад гуманітарної допомоги, а в підвалі — укриття.
18 листопада 2023 року мистецький центр Jam Factory відкрився для публіки. Сьогодні тут виставки, вистави, концерти й освітні проєкти. А у вежі — історична експозиція про Знесіння, про родину Кроніків і радянські часи фабрики. Там же — кам’яний маскарон, якому близько півтора століття. Його знайшли під дахом під час реставрації.
Одна лінія
Колись сюди приходили по алкоголь. Потім тут розливали вино. Згодом варили повидло. А тепер приходять на виставки й концерти.
Але за цими стінами досі читається одна лінія. Мозес, який починав із корчми. Йозеф, який зробив із неї фабрику з королівським патентом. Моріц, хімік, який шукав нових шляхів. Шулім Валлах і кошерні вина для громади. А потім — війна, Голокост, націоналізація, радянський цех і нове життя будівлі.
Назви цього місця змінювалися. Але починається його історія з родини Кроніків. І саме її варто тут пам’ятати першою.