1863 рік. Пан Стефан виходить із шинку на вулиці Векслярській. Заходить до нужника на подвір’ї — і провалюється. Чи справді нужник був аварійний, чи пан Стефан забагато скуштував медівки — документи мовчать. Але завдяки цьому випадку ми й знаємо, що тут був медовий шинок Нафталі.
Будинок, що пам’ятає все
Ми на Староєврейській, 10. До 1888 року ця частина вулиці називалася Векслярською — від польського «векслярж», міняйло. Потім — вулицею Боїмів, за радянських часів — Фрунзе. А найдавніша згадка про неї, ще 1436 року, називає її Зарваницькою. І ця кам’яниця пам’ятає набагато більше, ніж один шинок.
Перший будинок стояв тут ще в XV столітті — готичний, з мурованою пивницею. 1597 року ділянку купив купець Альберт Гарайович, що перебрався до Львова з-під Мостиськ. Він перебудував дім у ренесансному стилі на старих фундаментах. Звідси й назва, яку кам’яниця носить досі, — Гараєвичівська. У XVIII столітті тут господарював вірменин-шевець Бедрос Лиссогорич. А з початку XIX століття — єврейські родини. 1851 року власниками були Лейб Фінклер і Абрам-Йосель Райльзес. Згодом до них долучилася Двора Берлштейн, а 1890 року Самуель-Гірш Берлштейн тримав тут крамницю вищого гатунку. Після Першої світової будинок належав Ісаакові Руді. Один будинок — і цілий Львів: польський, вірменський, єврейський.
Медовий шинок
Єврейські власники використовували партер для шинку і крамниць. Шинкарство в Галичині століттями було однією з поширених справ єврейських родин. А Львів, як і сьогодні, любив свої трунки. Тож не дивно, що тут, у єврейському кварталі, наливали мед — тобто медовуху, медівку.
Що це за напій? Мед, розведений водою, зброджений, часом з прянощами чи ягідним соком. У Польщі й Галичині його розрізняли за тим, скільки води додавали до меду: півтораки, двійняки, трійняки. Що міцніший і довше витриманий — то цінніший. Медові напої знали у Львові ще з ранньомодерних часів, і в XIX столітті їх пили поруч із пивом і горілкою.
Але що саме наливав Нафталі, ми не знаємо. Опису його асортименту не збереглося. Документ 1863 року — одне з небагатьох прямих свідчень про окремий медовий шинок у єврейському кварталі Львова.
Наслідки одного вечора
А історія з паном Стефаном мала наслідки. Магістрат зобов’язав власників навести лад із санітарією. І 1866 року затвердив проєкт архітектора Якуба Цвіллінга — добудову третього ярусу клозетів. Так один невдалий вечір залишив слід у міських архівах на півтора століття.
Що було далі
Шинок Нафталі зник, а кам’яниця жила далі. Наприкінці століття на партері працювали крамниці. 1902 року тут мешкав Яків-Бер Гімпель — директор єврейського театру, того самого, чиї актори сиділи за столиками «Аббації». Поруч жили кушнір і кравець. А в тридцятих тут продавали ювелірні вироби, і навіть ремені й сумки в крамниці з модною назвою «Тіп-Топ».
Сьогодні це житловий будинок, пам’ятка архітектури. Фасад відреставрували у 2000 році. Колишні крамниці партеру давно втратили свою функцію. Але якщо стати тут і прислухатися, можна уявити шинок, запах меду і пана Стефана, який і гадки не мав, що потрапить в історію саме так.