Найкращим подарунком у Львові були і лишаються цукерки або плитка доброго шоколаду. У міжвоєнному Львові було з чого вибирати. І одна з найсолодших адрес міста — саме тут, на розі вулиць Софії Яблонської — колишньої Заводської — і Ткацької. Сьогодні з обох вулиць ведуть входи до фабрики.
Фабрика Хаммера і Зіманда
1910 року тут починається історія фабрики цукерок і шоколаду «HAZET». Її заснували єврейські підприємці Самуель Хаммер і Вольф Зіманд. А назва — це дві літери так, як їх вимовляють поляки: «ха» і «зет». H і Z — перші літери прізвищ засновників.
І це важливо для нашого маршруту. Коли ми думаємо про єврейський Львів, то уявляємо крамниці, ресторани, кав’ярні, невеликі майстерні. Але єврейські підприємці працювали і у великій промисловості. «HAZET» — саме такий приклад.
Підзамче на початку XX століття було одним із головних промислових районів Львова. Млини, фабрики алкоголю, консервні цехи, виробництва дріжджів, фарб, сільськогосподарських машин. Неподалік ми вже бачили фабрику Кроніків. Тут міська гастрономія зустрічалася з промисловістю.
Перші корпуси «HAZET» звели у 1910–1912 роках. У двадцятих фабрику перебудували, і проєкт пов’язують з архітектором Ізраїлем-Марком Собелем. 1925 року тут з’явилися електродвигуни, машини для розтирання шоколадної маси, млинок для какао. А 1937 фабрика мала вже адміністративний будинок, дві фабричні споруди і склади. Це вже не майстерня, де кілька людей вручну крутять цукерки. Це сучасне для свого часу промислове підприємство.
У тридцятих «HAZET» — один із найбільших кондитерських виробників міста. Шоколад, мармелад, андрути — тобто вафлі, карамель, кекси і цукерки. Найпопулярнішими були «Caldorina» і «Tutti Frutti».
«Найсолодше танго»
Але добрий продукт треба ще й продати. Уявіть 1930-ті роки. Вечір, радіо, і з динаміка лунає танго — про цукерки. І тут починається цікава історія львівської реклами.
1932 року, на замовлення власників фабрики, львівський поет Емануель Шлехтер написав слова до рекламної пісні — «Hazet — najsłodsze tango», «HAZET — найсолодше танго». Її можна було почути на танцювальних майданчиках і по львівському радіо. А в тексті прямо згадувалися «Caldorina» і «Tutti Frutti». Цукерка вже не просто товар. Вона має свій образ, свою музику і свій настрій. Сьогодні ми назвали б це брендингом. Танго тоді було найпопулярнішим жанром польської естради, тож вибір був влучний. А Шлехтер згодом напише слова до пісні, яку знає кожен львів’янин, — «Тільки у Львові». Сам він загинув під час Голокосту.
Конкуренти
Реклама була потрібна, бо конкуренція була серйозна. Найстаріший і найпотужніший конкурент — фабрика «Бранка» на теперішній вулиці родини Шептицьких, 26. Її історія почалася 1882 року з парової фабрики цукрів і медівників — медових пряників — Мауріція Брандштедтера. Він теж був єврейським підприємцем. До двадцятих років фабрика працювала під іменем засновника. А згодом — як «Branka», фабрика цукрів, шоколаду і какао. Її рекламне гасло обіцяло «вишукані солодощі». А на початку тридцятих «Бранка» вже була акціонерним товариством із реєстрацією у Варшаві.
«Бранка» робила цукерки, шоколад, кекси, сухарі, вафлі, тістечка, какао. 1935 року вона навіть запатентувала спосіб виготовлення густої шоколадної маси — для начинки, глазурі і шоколаду для пиття. Фабрика швидко росла. За її ж рекламою, 1927 року тут працювало 300 людей, а наприкінці тридцятих — понад 500. А рекламу «Бранки» можна було побачити мало не в кожному львівському часописі.
Були й менші гравці. Свої хвилини слави мала фабрика Яна Гофлінгера. І була «Фортуна Нова». Її історія починається зі швейної машинки. Клементина Авдикович-Глинська, залишившись вдовою без пенсії, продала швейну машинку і почала варити фруктові цукерки. 1922 року вона заснувала фабрику «Фортуна» і перенесла справу з Перемишля до Львова. Митрополит Андрей Шептицький вклав у неї 46 тисяч доларів. А з першого листопада 1924 року фабрика працювала як «Фортуна Нова». Вона мала крамниці у Дрогобичі, Стрию і чотири у Львові — найвідомішу на Руській, 20. А найпопулярнішим її виробом був шоколадний набір «Солодка історія України». Це була одна з перших українських кондитерських фабрик Галичини. І заснувала її жінка — підприємниця, яка вела власну справу в чоловічому світі фабрикантів.
Тож львів’янин міжвоєнної доби мав вибір. Великі фабрики, маленькі виробники, цукерні. Єврейські, польські, українські підприємці — на одному солодкому ринку.
Від націоналізації до «Світоча»
А потім настала осінь 1939. Радянська влада націоналізувала приватні підприємства. «Бранка» стала кондитерською фабрикою імені Кірова, «Фортуна Нова», де тоді працювало 110 людей, увійшла до її складу, а «HAZET» перетворився на фабрику «Більшовик». Нова влада переписувала навіть назви цукеркових фабрик. На їхній основі разом з іншими підприємствами створили Український кондитерський трест західних областей.
Змінилися назви, власники і вся економічна система. Але солодощі тут робити не перестали. У п’ятдесятих фабрики спеціалізували. Фабрика імені Кірова робила шоколадні вироби, цукерки й вафлі. «Більшовик» — карамель і борошняні кондитерські вироби.
Десятого травня 1962 року вирішили об’єднати Чортківську кондитерську фабрику і дві львівські — «Більшовик» і фабрику імені Кірова. Нова фірма спершу називалася «Червона троянда». А третього серпня того ж року її перейменували на «Світоч».
Перші роки «Світоч» оновлював обладнання, розбудовувався і розширював асортимент. Частину устаткування купили за кордоном. А ще тут дозволяли певні експерименти з організацією виробництва і стимулюванням працівників. І з початку сімдесятих львівський «Світоч» — візитівка міста і гордість львів’ян.
Шоколадка як подарунок
І тут ми повертаємося до того, з чого почали — до подарунка. Коробка цукерок зі Львова — вже не просто їжа. Це символ міста. Шоколадка, яку везуть у гості, розповідає про Львів більше, ніж листівка. Продукцію «Світоча» везли в інші міста і продавали за кордон. А в самому Союзі вона була дефіцитом. Колишні працівники згадували, що на фабрику приїжджали з інших міст — переймати досвід.
Після проголошення незалежності «Світоч» став акціонерним товариством. А 1998 року увійшов до групи компаній Nestlé, у складі якої працює й сьогодні.
Дата на обгортці
А тепер — погляньте на обгортку. Біля логотипа «Світоча» часто стоїть дата: 1882. Але це не рік «Світоча». Це рік «Бранки».
Сучасна марка зібрала в собі кілька різних підприємств. «Бранка» дала їй дату. «HAZET» — фабричні стіни тут, на Підзамчі. «Більшовик» — радянський розділ. А «Світоч» — назву, з якою ця історія прийшла в сучасність.
Двоє єврейських підприємців, які назвали фабрику двома літерами. Єврейський кондитер з медівниками. Українська підприємниця з митрополитом. Радянський трест. Швейцарська корпорація. І за всім цим — понад 100 років міської історії. Тож коли наступного разу купуватимете львівську шоколадку, згадайте: ця історія вміщається в одній шоколадці.
